Тарас Шевченко в повісті “Близнецы” згадує хутір пані Калитихи (Ольга Петрівна Калита — вдова небагатого поміщика). Хутір стояв в урочищі Лапин Ріг, де колись давно жив розбійник Лапа, який сховав скарби в озері. Такого хутора під Переяславом немає, але він є під Козельцем. У ньому в сім’ї дрібного поміщика народився український художник Микола Касперович.

На північ від селища Калита знаходиться унікальне озеро Стибин, яке калитяни називають Круглим. Вода його чиста, цілюща, як вважають місцеві жителі, вона швидко загоює рани, лікує хвороби шкіри. Глибина озера сягає 20 метрів. Збереглася легенда про походження озера, яку можна віднести до розряду космогонічних. Нечиста сила вирвала шмат землі і насипала гору. А вирву заповнила водою. Озеро, напевне, метеоритного походження, звідси і згадка про нечисту силу.

На південь від Калити — Чепельова гора, біля якої простяглось урочище Провалля. За переказом, тут стояла церква, яка провалилася. Це типова ознака слідів древньоруської культури — неприйняття язичниками християнства на перших порах його поширення.

Сільські кутки Калити називаються іменами давніх власників: Кубатівський, Янченківський, Гаєвинський, Піщана, Розгоховський, хутір Жуков. Є давні вулиці — Набережна в полині річки Калити і місцевий Хрещатик — Хрещик, імовірно, від назви хрещатого барвінку.

Історія Калити не багата на гучні події. Кажуть, колись тут були шведські могили часів Полтавської битви 1709 р. (урочище Каплиця). На час Рум’янцевського перепису (1784 р.) в Калиті половину населення становили козаки. Жив один поміщик Антон Александрович.

Калитяни були учасниками російсько-турецьких воєн, війни з французами 1812 р.

Додамо, що в Калиті народився, а за деякими даними й похований, Митрофан Миколайович Александрович (1821 — 1882 рр.) — підпоручик, український письменник, автор повістей, зокрема “Гетьман Дорошенко”, і першої історичної публікації про наш край “Остерский уезд”, виданої в 1881 р. Перший наш краєзнавець публікувався під псевдонімом Мітко Олелькович.

Калита була основною маєтністю дворянського роду Александровичів. Інші поміщики — Соболевський, Миколайчик мали невеликі маєтності, незначну кількість кріпаків і дворових людей.

За часи кріпосного права Калита збільшилася в півтора раза, певно, за рахунок козацьких сімей.

Зміни у життя жителів села принесло будівництво шосе Санкт-Петербург-Київ. У Калиті з’явилися евреї, поляки, росіяни, які відкривали шинки, винокурні, крамниці. Після реформ 1861-1877 р. почало складатися місцеве самоуправління. Старостою Калити було обрано Миколу Росоху.

Процвітав у селі ткацький промисел. Ткали з конопель, часто для сусідніх сіл. Рушники вишивали гладдю.

Жителі села називали і називають себе калитянами, а сусіди — калитянками.

У 1870 р. на гроші земства відкрито земське однокласне училище, де навчалося 48 дітей. Першою вчителькою була В.Є. Тросницька.
Жителі с. Опанасів у XIX ст. були кріпаками. власністю козака Климентія Магдина. та надвірного радника Брюхачова. Після скасування кріпацтва у 1861 р. кріпаки отримали волю і невеликі земельні наділи.

У XX ст. в Калиті на місці старої дерев’яної церкви за кошти прихожан збудовано нову Свято- Миколаївську церкву. У 1914 р. в селі відкрито бібліотеку, яку заснував диякон Василь Голобуцький.

Події 1917 р. обминули Калиту. Після революції 1917 p., восени 1918 р. у Калиті встановлено радянську владу.

Першим головою сільради став Кудін Захарій. Нову владу калитяни сприйняли вороже: у 1919 р. вбито голову сільради В.Л. Соболевського, у 1920 р. – першого міліціонера Ф.І. Пінчука та голову сільради Я.Я. Скока, у 1928 р. – голову сільради В.К. Турчиновського.

У 1920 р. у село приходить загін махновців. За свідченням місцевих жителів, його очолював сам Нестор Махно. Розповідають, що одній із калитянських жінок він подарував обручку.

Восени 1929 р. створено ТООЗ “Червоний Жовтень”, згодом реформовано у колгосп. У 1932 р. створено колгосп ім. В. Молотова. В Опанасові створено колгосп ім. Леніна. У 1934 р. ще один колгосп: ім. 17-річчя Жовтня.

Під час голодомору 1932-1933 р. загинуло понад 120 калитян.  Від голоду 1933 р. калитян врятували навколишні озера і болота. Цього ж року калитянські хутори було зселено в соціалістичний хутір Переможжя.  У 1934 р. “войовничі безбожники” зруйнувати церкву.

1936 р. у Калиті відкрито нову середню школу, яка у 1940 р. здійснила свій перший випуск. Двоє учнів з цього випуску стали Героями Радянського Союзу – Л.П. Пономарчук та I.A. Самодеєв.

15 вересня 1941 р. почалася фашистська окупація, що тривала до 22 вересня 1943 р. У роки війни вивезено на примусові роботи до Німеччини 284 особи, загинуло на фронтах 265 калитян, було спалено 468 будинків. У 1943 р. село спалили німці. З 812 господарств уціліло лише 54.

1950 р. три колгоспи об’єдналися в єдине господарство. У 1959 р. на базі цього колгоспу створено відділення радгоспу “Семиполківський”, а у 1961 р. – самостійне господарство – радгосп “Калитянський” (згодом “Авангард”). Через осушення боліт зникли малі калитянські річки Калита, Онуків, Пюловиця. В Опанасові у 1966 р. у селі закрили сільраду й село підпорядкували Калитянській сільраді.

1970 р. поблизу села розпочалося будівництво комплексу з виробництва м’яса на промисловій основі. Для робітників комплексу побудували багатоповерхові житлові будинки, а також школу, дитсадок, громадський центр та інші установи.

1974 року в Калиті збудовано величезний сільськогосподарський комплекс із відгодівлі свиней. Виросло селище міського типу. За кількістю населення Калита вийшла на чільне місце серед сіл району.

Особливістю сучасної Калити є наявність у ній старого козацького села і сучасного, позначеного рисами періоду будівництва соціалізму, селища, що й зумовило неоднаковий менталітет цих різних частин його жителів.

Калита дала світу багатьох знаних людей: М.М. Александрович (Мітко Олелькович) – історик, фольклорист, письменник; архімандрит, отець Феофіл (Петро Савович Россоха); Герой Радянського Союзу Л.П. Пономарчук; I.A. Самодеєв. поет і художник, лауреат премій Г. Сковороди та І. Огієнка; А.Ф. Луценко, композитор В. Ілемський, заслужений вчитель УРСР І.О. Осадчий, кавалери орденів Радянського Союзу – В.Ф. Писаренко, Н.Ф. Буйвол та ін.