Калита розташована на підвищенні-гребені між великими болітними масивами Слуков, Лави, Сукач. По цьому гребені проходила давня дорога з Остра на Трубіж, на Мостище і Заворичі, а далі на Бобровицю через Великі Гаї.
Усі вулиці селища — це дороги до ближніх сіл: Опанасова, Омелянова, Заворич, Семиполок, Рудні, Бобрика. Чітко простежується його зіркова побудова – від центру врізнобіч.
Калитянський центр, який має назву Майдан, — найнижче місце в селищі. Він розташований біля річечки Калита. Колись тут був місток через річечку, на якому стояли крамнички, де торгували різним крамом. Це місце має ще й давню назву – Пристень.
Річечка Калита, яка ніде й не згадується, тепер тече лише навесні до Слукова і має виражену річкову долину. Кажуть, що витікає вона аж із Крехаївського лісу, але зримо тече лише від Чернігівського шосе через болота Колядин, Семеничкіне, Сокиринське, болото Попове до Слукова.
Нинішнє селище міського типу Калита має давні корені, але вперше згадується в польській люстрації 1628 р. як “свіжозаснована слобода”. Нові осади тоді на вісім років звільнялися від повинностей. Якщо взяти до уваги, що в люстрації 1622 р. Калита не згадується, а також те, що після 1620 р. козаки Сагайдачного масово переводилися із реєстрових у звичайні, то дату заснування Калити слід шукати між 1623 та 1627 pp. Але є підстави стверджувати, що село виникло набагато раніше, ще у дохристиянські часи.
Тут поселилися козацькі роди Христинченків, Скочків, Вороних, Матвієнків, Розсох, від яких пішли поширені й донині прізвища. Про калитянські прізвища, зокрема про їхнє походження, в селі можна почути цікаві міркування. Прізвище Скочок – від назви коника сарани — скочка. Як відомо, в хроніках неодноразово згадується про появу в цих краях у спекотні дні літа сарани-скочка. Панченки — це люди панських родів. Але найдавніший рід Гайових —це люди з гаїв. Калитянські прізвища, які живуть і донині, подано в переписі 1666 р. і реєстрі козаків Переяславського полку.
З 1650 р. калитянська земля стає власністю батька військового писаря Виговського, а згодом – власністю родини київського полковника Андрія Солонини. Калитяни були активними учасниками Національно- визвольної війни 1648-1654 pp. На той час у Калиті нараховувалося 147 “димів”, і з них 75 – були хатами козаків. Крім козаків, у селі жили т. зв. “казенні люди”, були й кріпаки. У власності дворянської родини – Александровичів, власників маєтку у Калиті, у 1779 р. був 171 кріпак.
Про заснування Калити та виникнення її назви в селі побутує кілька переказів. Згадка про князя, який руйнував тут розбійницькі землянки, перекидає, хоч і хисткий, місток у часи значно давніші — Іллі Муромця і Солов’я-розбійника, тобто в часи Київської Русі, коли на цій території теоретично могли відбуватися події, зображені у відомій бувальщині, що й лишило смутний відгомін у пам’яті народній.
Часто розгадку назви шукають у лексичному значенні слова «Калита».
Так, за однією з версій, селище дістало назву Калита, бо місцеві люди носили великі калитки з тютюном.