За іншою, тут жив багатий мірошник, який мав водяний млин і велику торбу (“кожу”) грошей. Він був жадібний і гордовитий. Грошей нікому не позичав, ні з ким не родичався. Поступово люди забули його справжнє ім’я і стали називати Калитою, що означає торба з грішми. А після його смерті й річку-золотоношу, яка принесла йому багатство, теж стали називати Калитою.

Старожили pозповідають, що на початку XX ст. у Калиті нараховувалось 62 вітряки (збереглася назва урочища Млин), що стояли на пагорбі і мололи зерно для свого та сусідніх сіл. Адже сусідні села розташовані за лісом, а Калита на вітрах. Мірошники завжди були багаті та хазяйновиті.

Козаки-мірошники і визначили характер калитян, основні риси яких зафіксовано в переказі про багатого мірошника: ощадливість, прагнення скуповувати землю.

Та, можливо, походження назви йде від давнього руського слова калутер, що означає монах. “Ізборник” 1076 р. відкривається вступним словом калутера. Згадаймо, що поляки подають назву села як Калете. Народне слово калита означає монах. І як видно з Рум’янцівського (1784 р.) перепису, калитянські козаки були заможними виборними. А оскільки вони, як кажуть у народі, сиділи на мішках із золотом, то й стали казати: калита золота.

Слово “калита” в перекладі з польської — кишеня, мішок, калитка. Ми вже говорили, що поселення з такою назвою могло виникнути не раніше 1623 p., а вже в 1628 р. воно зафіксовано в люстрації часів Речі Посполитої. Сумнівно, щоб за такий короткий час польське слово утвердилося, тим більше, що польський вплив панування на Остерщині був короткотривалим.

Мірошник, як уже знаємо, мав водяний млин. У козацькі та докозацькі часи в Україні використовували водяні млини. Вітряки масово з’явилися значно пізніше. До речі, тепер культура водяних млинів у нашій місцевості втрачена. А тоді рельєф берегів річечки Калити був зручним для будівництва водяних млинів.
Сказане вище дає підставу припустити, що Калита існувала щонайменше за півстоліття до першої письмової згадки про неї: “жив мірошник – і не сам” (за переказом). Хроніка 1552 р. згадує про Слуков заїзд по дорозі за Трубіж на Бобровицю.

Один із переказів розповідає про братів-богатирів, які зібрали людей, котрі жили навколо озера Слукова (із Сокирина, Нічогівки, Сираїв, Калити), і завернули татар у районі Заворич. Події цього переказу можуть стосуватися татарського походу 1223 р. Отже, за цим переказом, Калита була вже в часи Київської Русі.

Відомо, що після першої татарської навали хана Батия, в часи Олельковичів, у цих місцях мав володіння князь Дмитро (Мітко) Сокира — село Сокирин біля Слукова і болото Сокиринське біля Калити. Якщо Калита існувала вже в цей час, то напевне виникла вона раніше — у багатому краї в княжі щасливі часи.

Ще один переказ виводить походження Калити від якогось чоловіка Калити, котрий приплив до Пристані човном і заснував тут поселення. Це збігається з давньою традицією вести походження назв сіл від імен їхніх засновників. У нашому випадку цим же іменем названо і річечку. А це вже суперечить традиції й історії. Як правило, назви річок давніші від назв населених пунктів.

Пригадаймо Кия, Либідь, Люба, Переяслава, Чорного князя. Адже Калита має дещо спільне з Києм. Так, обидва вони сіверяни, обидва припливли на човнах і заснували поселення.

Пошуки коріння засновника Калити знову приводять нас до загадки походження та лексичного значення слова Калита. В українській мові є слово “калита“, що вживається й досі на означення коржа, який використовується під час кусання калити на свято Андрія. Цього вечора дівчата ворожать. Без сумніву, слово, як і саме дійство, прийшло з язичницьких часів. Можливо, Калита — назва саме сіверського язичницького божества.

Ареалом поширення прізвища Калита є Чернігівщина та Переяславщина, в т.ч. район Любеча, що підтверджує тезу про заселення нашого краю вихідцями з північної Чернігівщини.